Below are the 20 most recent journal entries recorded in Гуцулка Ксеня's LiveJournal:

[ << Previous 20 ]

Wednesday, September 2nd, 2009
11:22 am	і.де.я? душа прагне креативу...як наркотик а я глушу каву і пічкаю її серіалами, аби не тошнила інсталяція австралійського треш-митця (як його там) надихнула: якщо не вмієш малювати, ліпити, різати по дереву, тощо, треба просто знайти свій інструмент для творення. "однім двіженієм рукі" фарбами стає все, що попадеться під руку. головне - ідея. і де я. (4 Comments |Comment on this)
Monday, January 26th, 2009
1:05 am	Комплекс гостєпріімства 00:30 Я в ліжку, морально готуюся прокинутися о шостій, бо на сьому - в спортзал. Раптом дзвінок - кросавчег, мать його. П*яним голосом воно мене питає, чи не пущу я його сьогодні на ночлєг, бо він забухав, в результаті чого поїзд у свою тьму-таракань уже пропустив, і ночувати йому нігде. Я в ахує. Ну от шо на таке сказати?! Не залишу ж я його на вулиці, не залишу. Це клініка. Це радянський комплекс "гостєпріімства". Приходь, кажу. Звичайно приходь. А сама, блін, замість того, щоб спати, стелю йому у вітальні, рушнички кладу, маєчку готую. Мать Тереза, хрєнова. А він завтра всім своїм односельчанам буде розповідати, що ця дивна українська тьолка його спочатку послала під три чорти, а сама, дурепа, так у нього закохана, що тепер в любий момент готова у гості чекати, лиш би прийшов. Принаймні саме так це виглядає з боку. Слава богу, що це просто комплекс. (1 Comment |Comment on this)
Sunday, January 25th, 2009
4:51 pm	Звернення Адміністрації АР Любі Киянки! Просимо звернути увагу на те, що взуття марки Agent Provocateur розроблене насамперед для втілення сексуальних фантазій ваших партнерів у межах спальні, а не для вишивання у ньому по вулицях міста Києва. Будь ласка користуйтеся за призначенням. Адміністрація Agent Provocateur (Comment on this)
Thursday, January 22nd, 2009
2:15 am	10 хвилин забобонів ух ти, мене майже рік тута не було... якось не писалося. чи може не писалося саме під "творчим" псевдонімом "кобіта". адже вона особлива - сонячна дівчина. рік пройшов у страху, а про страх писати не можу. страшно. бо забобонна. а тепер...тепер я борюся із забобонами. почала зі спаму на лад "надішли цю мантру половині свого адресбуку і буде тобі сьогодні ввечері канфєтка. а як не надішлеш, поімєють в ждесять років поганогу сексу." уявляєте?! десять років недо-, пере- або сумнотраху якогось. ну я, стиснувши зуби, подумала - а шо воно є, поганий секс? я ж не німфоманка якась. і не естетка. мнє многава нєнада. і ризикнула. і шо ви думаєте? секс гіршим аж ніяк не став. а на душі полегшало. тепер і подружок своїх вчу - як позбавитися залежності від спаму. люди, не пересилайте ви це лайно!!! я можу на бабки з вами побитися, що всі ці гарненькі молитвочки або недолугі віршики пишуть товсті волосаті дядьки у відділі маркетингу мобільних операторів. і на чому їм іще зіграти, як не на наших з вами забобонах! але якщо вам конче треба очистити совість, то шліть уже, але позтирайте інструкціі по пересилці і страшилки про поганий секс. тоді і вам і получятєлям буде цельноє щястя. звичайно це не стосується гумору. гумор пересилайте. я тільки рада. в наш скрутний час, 10 хвилин сміху дійсно замінюють 1000 гривень на депозиті. бачите, який вигідний курс. і зі страхом буду боротися. так само. помаленьку. (1 Comment |Comment on this)
Saturday, April 19th, 2008
12:02 am	Місце, де сплять поїзди Сьогодні я знайшла місце, де сплять поїзди. Під автострадою, поряд з негритянськими бараками, недалеко від вокзалу. Зберігаючи у салоні тепло останніх пасажирів, дрімають, заплющивши два ока. Третім вони крізь сон освітлюють колію, подають сигнал – койка зайнята, товариші, об’їжджайте. Один, два, три. Три велетні, розтягнувшись на дальніх коліях, відпочивають від денної гарячки. Дивлюся на годинник – тільки сьома. Лягають вони завчасно, бо арбайт-арбайт починається зовсім рано. От німчура. А повз них пролітають колеги, відпрацьовуючи нічну зміну. Кишать людом, що поспішає додому, в ліжко, бо арбайт-арбайт починається зовсім рано. Німчура? Прямо навпроти мене старенький потяг. Йому не спиться, всі три ока уважно розглядають рельси попереду, підпори моста, червоне світлофорів. Мовчки. І сумно. Може його турбує радикуліт? Чи примусова пенсія? «Waiting for, waiting for, waiting for…» У мене в вухах грає Peter Geldof в реміксі Dennis Christopher. Я чекаю. Поїзд чекає. А присмерки неодмінно настануть. Вони на роботі. Я хочу подзвонити тобі і поділитися місцем. Цим чудовим місцем, де сплять поїзди. Де на фоні брудно-синього неба яскраві спалахи ліхтарів відблискують у безкінечних переплетіннях дротів. Де згустки повітря осідають на рельси, а час повільнішає; і тільки раз на годину його скуйовджує гуркіт нічної електрички. Індустріальна романтика. Я набираю тебе і розповідаю про те, як люблю гуляти вулицями, коли темніє, і пастися в чужих вікнах. Безкоштовний театр, німа пантоміма. «У нас навіть збочення однакові,» абсолютно просто, не задумуючись, відповідаєш ти. А хіба може бути інакше? березень 2008 Current Mood: touched (9 Comments |Comment on this)
Thursday, November 1st, 2007
10:48 am	Попелюшка І знову ніч. І знову лізуть додолу важкі жалюзі, перетворюючи чотири вікна у чотирі стіни, перетворюючи мене на Попелюшку. Я навіть не помітила, що вчора був Хелловін. Я ретельно перебирала насіння, з натхненням. Воно приходить так рідко, треба напитися ним досхочу. У мене нарешті є за що боротися. Я написала стратегію - перший крок баталії. Але чи будуть після перемоги трофеї - ось в чому головне питання. Чи буде просто сатисфакція свого его, сатисфакція чужих очікувань. Я хочу бальне плаття. Я хочу принца і корону. Ну, добре, принц уже є. Його так само мож одіти у смокінг чарівним патичком, ну чим не принц. Хочу карету, Є-классу, або як там його. Ну шоб їздила коротше. І взагалі я багато чого хочу. А сьогодні рано дзвонили і пропонували йти в інше місце насіння перебирати. Правда трохи гламурніше. Там Попелюшкою але зразу в бальному платті. І принців побільше... От шо робити, а? (4 Comments |Comment on this)
Tuesday, October 23rd, 2007
2:32 pm	and she's back...! Вибравшись-таки із невідомих конфітюрів, хочу зазначити, що життя - це ну блін банальна ложка дьогтя в меді. За весь цей час я майже не змінилася. Граблями по бляшанці дістала суттєво. І не раз. Але що воно мені помогло? Абсолютно нічого. Я досі роблю ті ж самі помилки, досі скачу у гречку, досі колю пальці об кактуси, досі продовжую їх розводити. Не на бабло, не думайте. Почала курити сигари. Часто. Тепер мохіто і сигара - це мій Дейвід Гетта під шоти золотої текіли. Дістала промоушен по роботі. Роботи буде вдвоє більше. Придбала два Честерфілдських крісла. Гіганти. Для куріння сигар або просто засинання під телевізор. Круто. Навколо всі істерично почали з*їжджатися, заручатися, одружуватися і вагітніти, мама рідна шо робиться. А я не здатна навіть на те, щоб в одне місто з ним перебратися. Не кажучи вже про одну хату. Мене трусить. А як же свобода, вільний образ життя, тополя і всьо такоє? Як же я буду в третій ранку вести філософські бесіди з кактусами, або тинятися по стріп-барам з пацанами? Ну не зрозуміє цього ніяка нормальна людина. І досі мені не сидиться, я ганяюся за конфітюрами і взагалі... (Comment on this)
Tuesday, May 8th, 2007
11:38 pm	Нічні баталії В реаліях денного світла ми чемненько дружимо, ти - на межі індиферентності, я - на межі закоханості. В іллюзорності нічних пригод, паралізувавши мозок голосною музикою, приспавши совість кактусовим зіллям, я атакую тебе. А ти...справжнім джентельменом піддаєшся. І так ми граємо у вигадані баталії до самого ранку. А коли зійде сонце, залиє блиском новий ранок, я прокинуся в своєму ліжку, а ти - в своєму, от тоді тільки я зрозумію, що рахунок - один-ноль на твою користь. Current Music: ірка білик - я іду на війну (1 Comment |Comment on this)
Monday, May 7th, 2007
12:19 am	Замість Т.Г. Щоб не зізнатися, що мені боляче, вдам, що мені смішно. Щоб не тліти від сорому, промовчу. Невтішно грає скрипка за вікнами мого дому. Поскиглить та й втомиться. А потОму обрАзи забудуться, порідіють в запасі, зморщаться, посивіють, згубляться. Але не в Образі, а тілько в часі. *** Насправді вірш старий. І мені уже не боляче, а просто сумно. Душа дуже швидко загоюється, якщо її щовечора добре прикоцькувати. Рецепт: 10 крапель егоїзму, 5 крапель прагматизму, і мінус 20 крапель совісті. (1 Comment |Comment on this)
Tuesday, January 16th, 2007
12:41 am	Пор*ядна львівська кур...пані Кася лежала на столі, прямо на розгорнутій великій "Актовій книзі Львова XVII ст.". Касині ноги вже звисали вниз, а чоловік - Пенелопа його впізнала, це був науковець із Києва, що перебував у їхньому архіві у відрядженні, - опершись ліктями на безцінний пергамент, на який Пенелопа боялася навіть дмухнути, жадібно впився у Касині вуста. *** Вона відчула на собі якусь прохолоду, однак ця прохолода була не суцільною, а якоюсь зернистою. Одіссей своїми сильними руками почав розмазувати у неї по спині якусь холодну масу. Він ніжно масував їй плечі, шию, руки, лопатки... Його кругові рухи пішли нижче, нижче, до чутливого копчика і далі... Він почав м*яти її попу, її стегна, не забуваючи про їхній чутливий внутрішній бік, і так він дійшов до самих п*ят. Потім він тією холодною масою масував їй ступні, перебираючи кожний палець. Вона лежала зовсім розманіжена, навіть уявлення не маючи, що він по ній розмазує. Одіссей знову почав рухатися знизу вгору, час від часу сиплячи на неї щось холодне і незрозуміле, яке пирскало, як бульбашки. І коли він знову дійшов до її шиї, з неї щось скотилося. Вона роплющила одне око і, здивована, побачила, що то була чорниця. ... Ягоди посипалися, наче м*який град і її прес імпульсивно зтиснувся. Він зачерпнув ще одну жменю чорниць і почав душити їх у неї на животі й розмазувати навколо грудей, угору до шиї, потім знову до грудей, потім униз, до стегон... Далі він уже не пішов. Що я побажала собі у новому році? Дуже просто - чорниць. - Можна я дам тобі псевдонім "Зореслава"? Ні, може краще, "Сонцеслава" або...- він замислився. - Ким би ти хотіла бути? "Взагалі-то я б хотіла бути "Актовою книгою міста Львова XVII ст.", - подумки відповіла Пенелопа. Читайте, любі мої, Любу Клименко. Current Mood: рамантікаааа (1 Comment |Comment on this)
Friday, December 8th, 2006
9:11 pm	Апдейт Листи не зтерла. І фотографії теж. Я - Плюшкін. Я їх колись всі зберу і видам антологію. Пєрєпіска Кобіти. В картінках. Люби мене, він мені писав. Але я ж тільки себе люблю. Тільки себе. Втім, як і він. Du bist eine Frau, für die das Sprichwort "Sie ist einer Sünde wert" geschaffen wurde. Жінка, заради якої можна згрішити. Можливо. Але так, щоб потім не жаліти, чуєш? Ну от, проїхали. А я і не помітила, що треба було сходити на минулій зупинці. Ти саме це й передбачав. В наші дні так легко знайти когось. А от згубити...обрізати всі кінці, кинути в воду, і відплисти на безпечну відстань. Я не вмію добре плавати. От в чому проблема. (1 Comment |Comment on this)
2:37 am	сбнн я зтерла тебе з подушечок моїх пальців. вони більш не набиратимуть твій номер, не писатимуть тобі п*яні повідомлення, не гладитимуть на екрані твої слова вдаючи їх за твої руки. я зтерла тебе з губ своїх. і хоча такої якості поцілунки зустрічаються лише раз в житті, якість та коштує надто дорого. це люксус, а нам простим дівчатам до того люксусу як до неба. я зтерла тебе з пам*яті. слова твої, голос твій, той перший погляд в готелі Бо Ріваж у вересні. хто ти? я залишу тебе в голові неголеного, товстого, п*яного з очима ненависті, яким тим був у Four Seasons в листопаді. кому ти такий потрібен? я зтерла тебе з тіла. щіткою твердою, духм*яними шампунями, ароматними кремами. перебила твій дотик, твій запах. подушечки твоїх пальців. яке ж ти -! слів нема. соромно. за що? і перед ким? я зтерла тебе з записної книжки, твої повідомлення "на пам*ять", твій номер із "набраних номерів". завтра я зітру всі твої листи з робочого ящика. я не твоя "знайома" і не давай мій номер кому попало. гудки. іди на хуй. згинь стерво. сукабляттьнахуйятебененавиджу. (4 Comments |Comment on this)
Thursday, November 23rd, 2006
3:31 pm	із творчєства Я застываю, и честное слово, От взгляда такого Скрываются редко. Скажу тебе, ты супер-детка. Я тут тіпа стіхі почала ночами пісать. Шо робицця, шо робицця... Невже любов? Треба тільки визначитися до кого. Стішкі такі нічо, а склад трохи Шевченка нагадує. Нда. (3 Comments |Comment on this)
Wednesday, November 22nd, 2006
4:42 pm	суцільне порно мож я трохи поскиглю? от захворіла. голова просто розривається. не пішла на роботу. нудьгую вдома. і так хочеться, щоб хтось подзвонив, спитав, пожалів, заспокоїв, зайшов провідати (ігноруючи мої протести вєжлівості), приніс лимонів (у мене закінчилися, а в магазин так ліньки) і апельсинів, посидів попив чаю, почитав книжку, погладив по голові, посварив за халатність. а нема. не_ма. ті хто б без запрошення, ті всі далеко. а тут, тут всі не ті. тут у мене нема нікого, хто вміє читати мої думки, хто відчуває мої настрої. хто знає мене з немитою головою, закиснявілими очима, червоним носом, запухшим лицем, і в голубій піжамі з літачками. а в хаті страшенний месс. просто жахливий. а в суботу гості, прибирати не хочу, хочу прибиралку. і за стіною якесь падло співає "алєлуя" і фальшивить, сцуко. ну от, мені вже краще. піду, тойво, посплю ше трохи. вночі снилися якісь супер непристойні речі. і взагалі останнім часом якась суцільна порнуха. з якого б це дива? (6 Comments |Comment on this)
2:11 pm	Ігри на свіжому повітрі От поки мене тут не було, поки я була тіпа в кругосвєтном плаванії, ви шо думаєте я рабооооотала? Чи може читала умниє кніжкі? Чи може в театри ходила? Та ніфіга! Я _реально_ розпустилася. Реально. Зайнялась їбльой. Ахха. Так і передайте. Їбу і плачу, називаєцця. Такий вид їблі є - МОРАЛЬНАЯ. Їбу мозги собі і всім окружающім. В число окружающіх увійшли 1) грек, 2) старенький мій швейцарець-француз, 3) русско-ліхтенштейнєц (ше та помєсь тігра з носорогом, а сука чистєйшая), 4) німецький казах, 5) француз-коллєга, ну і звичайно любімий-єдінствєнний, by definition. Я всі народи міра покрила? І всьо канєшно нічєго, вроді не звар*ятувала, но от з номером три промудохалася досить довго і досить напружно. Тепер ми граємо в дєтскій садік - "ти мнє больше не дружок і нє пісяй в мой гаршок". З номером один ми ганяємо у "кошкі-мишкі". З номером три гуляємо у так називаємую дружбу, ахха. З четвертим ми суто по танцях. З п*ятим - обширний склероз. Ну а з любімим-єдінствєнним, хуй його знає, у шо я тут граюся, але скорше всього шо не у шашки. (9 Comments |Comment on this)
Thursday, November 2nd, 2006
2:38 am	ґрустно, але факт Колись-таки я зізнаюся в тому, що у мене не гарні очі. Тому що в сонячних окулярах я такая нев*їбенно-ахуєнная, не відірватись, а от без них - просто якесь сіре мишко. Та й навіть не в сонячних, навіть в простих окулярах личко не тільки худе але й запомінающєєся, що лишній раз підкреслює потребу виділяти непримітні оченята. От така от жіноча сєрмяжна правда. пюсю: не ображайтеся, якшо в данний момент не відповідаю на комментарі. все читаю, усьо упітиваю, але - апатія. (10 Comments |Comment on this)
Saturday, October 28th, 2006
10:34 am	про*бати веселі часи На грудях світить нам слави знак. Нам очі ніжно закрили, Губи медом змастили, Душу кинули просто так. Мені нема чого жаліти. Майдан не мій. Не мої вагони метро, в яких співали люди. Не мої намети і термоси, не мої „наколоті апельсини” і „валянки”. Не мені носили їжу. Не я носила. І прапори не мої зливалися з прапорами інших. І голос не мій зривався, чи то від хвилювання, чи то від крику. Мені про це розповідали, захлинаючись, голоси з телефонної трубки. Захоплено, замріяно, захекано. А я плакала, чи то від жалю, чи то від гордості. І слухала пісні і співала і знову плакала. Шо було плюнути на всі формальності, сісти в літак і ... більше не плакати? А тепер? А шо тепер, проїбавши, плач-не-плач, проїбала... Але впрєдь – нахуй формальності, і нахуй всіх хто навіть натякне на них. І коли я захочу „додому”, най тільки якесь стерво наважиться спитати куди. І сльози течуть. Чи то від жалю, чи то від Славка. Але чого мені жаліти? А тим кому є, ті не плачуть. І зуби сильно стиснувши, маму ніжно любити. Хто ж тоді, як не ми, брати?! (6 Comments |Comment on this)
Thursday, August 10th, 2006
1:02 am	мазохізм чистої води Відпусти Я благаю відпусти Бо не можу далі йти Я Відпусти Я благаю відпусти, Бо не хочу більше йти. --Океан Ельзи Я тут. В країні найдорожчих годинників і чужих грошей, в місті шпигунів і банкірів. Тепер я тут житиму, оперуючи чужими грошима, заробляючи собі на дорогий годинник. Я не прив*язана до місць, до людей, до ситуацій. Встала і пішла. Вільний, бо живий. Живий, бо вільний. І тільки він один мене не відпускає. Не беручи за руки, не кажучи ні слова. Він провокує мене тишою. Індиферентністю він зводить мене з розуму. Він дражнить мене нею, як дражнять кота бантиком на нитці, вліво-вправо, вверх-вниз, ближче-дальше. Він доводить мене до того, що я вважаю йоги кроки грою, індиферентність несправжньою, холодно розрахованою на мою ніжну нервову систему, хоча насправді я знаю, йому просто&дійсно все одно! Насправді, то не він робить якісь зусилля, щоб утримати мене при собі, то я не хочу і не можу відпуститися від нього. Німий маразм. Невже це кохання? Невже воно буває таким? Таким жалюгідним, нерішучим, зашуганим по куткам свідомості? Не вірю. Воно бальшоє і свєтлоє, двіжет міром. А не скиглить вечорами в подушку, не знаходячи відповідь на запитання: to be or not to be? Ні, це не кохання, це мазохізм чистої води. Треба іти. На кухні вариться м*ясо. В голові - каша. (7 Comments |Comment on this)
Monday, June 26th, 2006
1:03 am	Перехрестя частинок життя - 2 Частинки життя не пересіклися. З колишнім посварилися на передодні. Теперішній приїхав на день пізніше, аби не створювати аварійну ситуацію (і навіть не образився - от людина все розуміє, аж страшно!). Тому закоханому нічого не загрожувало, абсолютно. Тільки мені було трошки сумно. Зовсім чють чють. (7 Comments |Comment on this)
Wednesday, June 14th, 2006
9:49 am	Перехрестя частинок життя На прощавальну вечірку запрошено надто багато різних чоловіків - колишній, теперішній, безнадійно закоханий. Теперішній знає про колишнього, колишній здогадується про теперішнього, а для безнадійно закоханого це буде несподіванкою, і швидше за все неприємною. Ну чьто ж, се ля ві. Так от стикуються різні частинки життя, як паззл. А колишній їде на два тижні в Монако. З новою португальською пассією. Забирає у мене наші фарби, куплені в Лондоні. Буде з не ю малювати життя. А у мене залишається тільки канва, біла-біла. Пуста. У серці щось кольнуло. А може то не у серці, може то під ложечкою, від голоду? (2 Comments |Comment on this)